Вчорашня розправа влади над політичними конкурентами просигналізувала усьому світу, що керівництво країни сьогодні більше опікується власним політичним майбутнім, ніж збереженням держави з мільйонами українців, які тут живуть.

Сьогодні, коли, без перебільшення, вирішується доля країни, – починаються вкрай складні  переговори про завершення війни; коли потрібна консолідація усіх без виключення сил; коли треба показати світові, що ми – єдині в своєму прагненні справедливого миру та демократичного майбутнього незалежної України, - керівництво держави переслідує мерів, саджає військових, нищить місцеве самоврядування, нехтує законами, зневажає свободу слова та згортає демократію. Вчора до цього списку додали ще й політично вмотивовані санкції. Санкції проти опонентів – ознака слабкості. Або й агонії. Ні те, ні інше країні не допоможе.  Бо це не про демократію, це не про силу і не про перемогу нашої держави.

Якби українці так поводили себе в перші дні війни –  займалися звинуваченнями та зневажали один одного, України вже б не було. Завдяки єдності ми вистояли. Дарма, що у владі дуже не люблять це слово.

На початку війни в промовах керівників держави звучали слова про великий народ великої країни… Це правильні слова.  Саме тому сьогодні не можна показувати державу нетерпимою та дріб’язковою, бо хтось з політичних опонентів влади думає інакше, ніж влада.

Ініціаторам санкцій потрібно замислитись, якими вони увійдуть в переговорний процес та й в історію загалом: тими, хто нищить демократію та свободу, чи тими, хто за демократію та свободу бореться. Для нашої Великої країни. Для її Великого народу.